середа, 13 березня 2019 р.

ЯК ПІДТРИМАТИ СВОЮ ДИТИНУ у підготовці до ЗНО ( психологічні поради батькам)


Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Досить часто ми створюємо ситуацію залежності у вашої дитини, на кшталт, - «якщо ти …, то…», нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, - «подивись, як інші стараються…» тощо.
Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину - значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль.
Інший шлях - навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!».
Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання
зробити наступне:
• забути про минулі невдачі своєї дитини;
• допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;
• пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.
Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо. Підтримувати можна також за допомогою дотиків, сумісних дій, тощо..
Пам'ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до іспиту:
• приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров'я, проявляйте турботу про її потреби).
• забезпечте Вашій дитині місце для роботи, прослідкуйте, щоб ніхто із домашніх їй не заважав.
• контролюйте режим підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов’язково необхідно робити перерви, змінювати види занять.
• ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів.
• зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів. Пам’ятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку. При цьому не зловживайте солодощами і борошняним виробами.
• залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов'язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її.
• допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем. Дуже важливо для дитини навчитися робити певні схематичні нотатки, візуально впорядковувати матеріал. Основні формули, положення можна виписати на листочки і повісити у різних куточках вашого дому.
• придбайте різноманітні тренінгові матеріали по тестуванню ( Збірники тестів.). Велике значення має щоденне тренування дитини практично працювати із тестами.
• вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.
• виражайте готовність допомогти і допомагайте в різних питаннях підготовки.
• розказуйте про свій досвід здачі іспитів, де це доречно. Розкажіть, що ви відчували перед іспитами. Водночас, не видавайте свого хвилювання перед днем здачі тестів і не переносьте тим самим своє хвилювання на дитину.
• прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом. Не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування. Дитина повинна знати, що кількість балів не завжди остаточний і кінцевий вимір її можливостей.
• дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися. І пам'ятаєте, найголовніше понизити напругу і тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять.

Психологічна підготовка випускників до участі в ЗНО


Тестування – це серйозне психологічне випробування тому завдання школи і вчителів допомогти учням психологічно налаштувати учнів на успіх, ознайомити з правилами проходження ЗНО, допомогти в підготовці до тестування.
Деякі поради для успішного проходження ЗНО
Зовнішнє незалежне тестування вимагає від абітурієнта вміння планувати самостійну роботу. Тому в процесі самостійної підготовки до ЗНО краще всю інформацію, яку необхідно засвоїти, поділити на частини і визначити їх пріоритетність. В першу чергу варто вивчати найскладніші розділи, щоб вистачило часу на їх повторення. Працювати необхідно в сприятливій для навчання обстановці до тих пір, поки відчуваєте, що засвоюєте матеріал. Як тільки рівень сприйняття інформації знизився, варто відволіктися від підготовки до ЗНО на 20 хвилин.
Під час самостійної підготовки до ЗНО краще виконувати побільше різних тестових завдань. Їх можна знайти на сайтах регіональних центрів оцінювання якості освіти і ВНЗ України, на спеціалізованих web-порталах. Виконуючи тестові завдання, контролюйте, скільки часу у вас займає пошук відповідей.
Щоб зовнішнє тестування пройшло успішно, необхідно не лише вивчити, систематизувати матеріал, а й попрацювати над своїм зовнішнім виглядом та поведінкою.
Хвилювання – це природно, часто воно допомагає швидко налаштуватися на продуктивну роботу.
Щоб менше нервувати під час зовнішнього тестування, краще з’явитися до пункту тестування на 20 хвилин раніше. Їх вистачить для того, щоб налаштуватися на тести, підготуватися психологічно. Якщо є можливість, то краще прийти на тестування пішки.

Впевненість, спокій, вміння слухати інструктора, знання та інтуїція – це запорука вашого успіху при складанні ЗНО.
Зовнішнє тестування вимагає завчасної підготовки, в тому числі й психологічної.
Не варто ставити перед собою надзвичайно складні завдання, адже чим менше часу залишається до тестування, тим важче їх виконати.
Краще сформулювати основну задачу, потім розбити її на невеликі частини, які дійсно можна вирішити у визначений проміжок часу. Це допоможе зменшити хвилювання, викликане майбутнім зовнішнім тестуванням, а сам шлях до успішного складання тестів ЗНО буде не таким тернистим.
Якщо важко відразу сконцентруватися на вивченні предмета, то варто почати з повторення матеріалу або з вивчення легшої теми. Як тільки праця стане більш продуктивною, можна переходити до більш складних розділів. Такий підхід не дозволить зневіритися у власних силах.
Кожен день варто виконувати спеціальні вправи, які допоможуть зняти емоційне напруження і втому. В день зовнішнього тестування такі вже звичні вправи допоможуть швидко побороти хвилювання.
Якщо ви впевнені в своїх силах і вмієте здобувати знання, то самостійний спосіб підготовки до зовнішнього тестування може виявитися найбільш ефективним.
Головне – правильна мотивація.
Зовнішнє незалежне тестування – це важлива подія в житті кожного абітурієнта, тому в переддень тестування варто приділити собі та своєму відпочинку максимум часу.
Зовнішнє незалежне тестування вимагає багато уваги. Тому напередодні ЗНО не варто себе перевантажувати, постійно тренуючись в складанні тестів, знову й знову вивчаючи власні нотатки або підручники.

пʼятниця, 22 лютого 2019 р.

Рекомендції батькам гіперактивної дитини. ГІПЕРАКТИВНІСТЬ та СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ


1 . У своїх відносинах з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть його в кожному випадку , коли він цього заслужив , підкреслюйте навіть незначні успіхи . Пам’ятайте , що гіперактивні діти ігнорують догани та зауваження , але чутливі до найменшої похвали.

2 . Не вдавайтеся до фізичного покарання . Ваші стосунки з дитиною повинні грунтуватися на довірі , а не викликати страх. Дитина завжди повинна відчувати вашу допомогу і підтримку. Спільно вирішуйте труднощі, які виникають у дитини в процесі спілкування.
3 . Частіше говоріть «так» , уникайте слів « ні» і «не можна ».
4 . Доручіть дитині частину домашніх справ , які необхідно виконувати щодня ( ходити за хлібом , годувати собаку і т. д.) і ні в якому разі не виконуйте їх за нього .
5 . Заведіть щоденник самоконтролю і відзначайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома і в школі . Зразкові графи : виконання домашніх обов’язків , навчання в школі , виконання домашніх завдань.
6 . Введіть бальну або знакову систему винагороди ( можна кожен хороший вчинок відзначати зірочкою , а певну їх кількість винагороджувати іграшкою , солодощами або
давно обіцяної поїздкою ) .
7 . Уникайте завищених або , навпаки , занижених вимог до дитини . Намагайтеся ставити перед ним завдання, що відповідають його здібностям.
8 . Визначте для дитини рамки поведінки – що можна і чого не можна. Вседозволеність однозначно не принесе ніякої користі. Незважаючи на наявність певних недоліків , гіперактивні діти повинні справлятися із звичайними для всіх підростаючих дітей проблемами. Ці діти не потребують того , щоб їх усували від вимог , які застосовуються до інших.
9 . Не нав’язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками , а не наказами. Вимагайте виконання правил, що стосуються її безпеки і здоров’я, відносно інших не будьте настільки прискіпливі.
10 . Зухвала поведінка вашої дитини – це його спосіб привернути вашу увагу . Проводьте з ним більше часу : грайте , вчіть , як правильно спілкуватися з іншими людьми , як вести себе в громадських місцях , переходити вулицю та іншим соціальним навичкам .
11 . Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Прийом їжі , ігри, прогулянки , відхід до сну повинні відбуватися в один і той же час. Нагороджуйте дитини за його дотримання .
12 . Вдома слід створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б надати йому окрему кімнату. У ній має бути мінімальна кількість предметів , які можуть
відволікати , розсіювати його увагу. Колір шпалер повинен бути не яскравим , заспокійливим , перевага віддається блакитному кольору . Дуже добре організувати в його кімнаті спортивний куточок (з поперечиною для підтягування , гантелі для відповідного віку , еспандери , килимок та ін.)

13 . Якщо дитині важко вчитися , не вимагайте від нього високих оцінок з усіх предметів . Достатньо мати гарні оцінки по 2-3 основним.
14 . Створіть необхідні умови для роботи. У дитини повинен бути свій куточок , під час занять на столі не повинно бути нічого , що відволікало б його увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.
15 . Уникайте по можливості великих скупчень людей. Перебування в магазинах , на ринках і т. п. надає на дитину надмірне збудливу дію .
16 . Оберігайте дитину від перевтоми , оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання рухової активності. Не дозволяйте йому подовгу сидіти біля телевізора.
17 . Намагайтеся , щоб дитина висипався . Недолік сну веде до ще більшого погіршення уваги і самоконтролю . До кінця дня дитина може стати некерованим.
18 . Розвивайте у нього усвідомлене гальмування , вчіть контролювати себе. Перед тим , як щось зробити , нехай порахує від 10 до 1 .
19 . Пам’ятайте ! Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.
20 . Давайте дитині більше можливості витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі – тривалі прогулянки , біг , спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички , включаючи загартовування . Але не перевтомлюйте дитини.
21 . Виховуйте у дитини інтерес до якого-небудь заняття . Йому важливо відчувати себе вмілим і компетентним у галузі. Кожному треба бути в чомусь « докою ». Завдання батьків – знайти ті заняття , які б « вдавалися » дитині і підвищували його впевненість у собі. Вони будуть « полігоном » для вироблення стратегії успіху. Добре , якщо у вільний час дитина буде зайнятий своїм хобі . Однак не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках , особливо в таких , де є значні навантаження на пам’ять і увагу , а також , якщо дитина особливої радості від цих занять не відчуває.
22 . Для дітей з СДУГ необхідні заняття фізкультурою. Найкраще для гіперактивних дітей підходять плавання, танці , айкідо , карате. Регулярні заняття сприяють поліпшенню координації рухів , дисциплінують . У дітей з СДУГ виникають труднощі при заняттях командними видами спорту (футбол , баскетбол) . Небажані заняття травматичними видами спорту (бокс і т. д.). Перед тим як записати дитину в спортивну секцію, батьки повинні поговорити з тренером , розповісти йому про особливості дитини і пояснити , що їх метою є не формування майбутнього чемпіона , а виховання здорової дитини .



четвер, 31 січня 2019 р.

Психологічний супровід професійного самовизначення

У формі педагогічного консиліуму та тісній співпраці учасників навчально-виховного процесу, розглянуто основні психолого-педагогічні аспекти питання вибору професії та надано відповідні  цінні рекомендації. 
Педагогам, батькам, психологу важливо допомогти старшокласнику ідентифікувати себе з майбутньою професійною діяльністю. Саме тому, щорічно в гімназії здійснюється психологічний супровід учнів 10х класів. По-перше - це період професійного самовизначення, по-друге це пошуки власної індивідуальності, перші спроби утвердитися в суспільстві дорослих. Не байдуже ставлення з боку адміністрації закладу та педагогічного колективу до результатів своєї діяльності допомагають учням знайти вірний напрямок у світі професій. 






На данном изображении может находиться: 1 человек, в помещении




пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

Типи професій і професійно важливі психологічні якості




Важливим психологічним моментом, що визначає успіх професійної освіти, є своєрідна "готовність" (емоційна, мотиваційна) до придбання тієї чи іншої професії. Вибір професії, здійснюваний людиною в результаті аналізу внутрішніх ресурсів і шляхом співвіднесення їх з вимогами професії, є основою самоствердження людини в суспільстві, одним з головних рішень у житті. Вибір професії в психологічному плані являє двох-аспектне явище: з одного боку, той, хто вибирає (суб'єкт вибору), з іншого - те, що вибирають (об'єкт вибору). Володіючи безліччю характеристик, і суб'єкт і об'єкт вибору визначають неоднозначність вибору професії.


Вибір професії - це не одномоментний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов та індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.
Необхідно зупинитися на характеристиці самого об'єкта вибору професії - того, що вибирають. Традиційно загальна схема опису професії увазі чотири аспекти:
- Соціально-економічний (коротка історія професії, її роль у системі народного господарства, зведення про підготовку кадрів, перспективах просування, заробітній платі, престижності професії);
- Виробничо-технічний (дані про технологічний процес, об'єкті, знаряддях праці, робочому місці, формах організації праці);
- Санітарно-гігієнічний - інформація про кліматичні умови, характері освітлення та інших санітарних факторах, режимі і ритмі праці, медичні протипоказання;
- Психофізичний (вимоги професії до особливостей психічних процесів і властивостей особистості).

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ



     1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
    2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
    3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
    4.  Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
    5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
    6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
    7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
    8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
   10.  У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
   11.  Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
   12.  Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
   13.  Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
   14.  Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
  

Психолого-педагогічний супровід адаптації 5-ти класників

Надзвичайно плідний психолого-педагогічний консиліум з проблем адаптації учнів 5х класів об'єднав усіх учасників навчально-виховного процесу. Адміністрація гімназії, вихователі-наставники, вчителі предметники, практичний психолог та батьки учнів обговорювали важливі аспекти ефективної співпраці. Фахівцями закладу надано цінні рекомендації для створення освітнього простору, центром якого будуть інтереси дитини, що значною мірою впливатиме на поліпшення засвоєння знань учнями.











середа, 26 вересня 2018 р.

Якщо ваша дитина — жертва булінгу



Чого не варто робити
Радити дитині самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
  • Давати дитині зрозуміти, що вона сама «винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
  • Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками.
  • Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
  • Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.
  •                        
                           
Якщо є щонайменша підозра щодо фізичного насилля, ні в якому разі не зволікайте. Практика свідчить, що фізична агресія не просто повторюється, але й наростає — аж до загрози життю та здоров’ю. У цьому випадку слід одночасно повідомити і шкільну адміністрацію, і поліцію. 
Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
  • Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:
    • Навчайте дітей вирішувати проблеми конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
    • Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.
    • Спитайте в дітей, як пройшов їх день у школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх однокласників і проблеми.
    • Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб допомогти дитині.
    • Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
    • Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.
    • Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так само.
    • Підтримуйте шкільні програми боротьби з булінгом. Якщо у школі такої програми немає, організуйте її самі разом з іншими батьками, учителями та волонтерами.
    Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу
    Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона вже до вас не звернеться.
    Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу, зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою булінгу:
    • Дитина стає замкнутою.
    • Утрачає друзів.
    • Гірше вчиться.
    • Утрачає інтерес до занять, які раніше любила.
    • Її одяг порваний або забруднений.
    • Вона приходить додому із синцями.
    • Просить більше кишенькових грошей.
    Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж дитина сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:
    • Порозмовляйте з учителем дитини, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться до директора.
    • Навчіть дитину неагресивних способів протистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
    • Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
    • Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
    • Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.
    Деяких дітей постійно ображають, а інших узагалі не чіпають. Чому деякі діти притягують кривдників? Діти, яких кривдять дуже часто:
    • Відрізняються від інших (зростом, національністю, іншими параметрами).
    • Здаються фізично або емоційно слабкими.
    • Не впевнені в собі.
    • Шукають схвалення.
    • Не скаржаться на кривдників.
    Якщо кривдником є ваша дитина
    Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми однокласниками.
    Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:
    • Не співчуває іншим.
    • Цінує агресивність.
    • Любить командувати.
    • Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.
    • Часто свариться із братами й сестрами.
    • Імпульсивна.
    Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:
    • Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.
    • Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.
    • Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь зміни вдома, у сім'ї.
    • Навчіть дитину співчувати іншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
    • Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.
    • Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім'ї.

Булінг у школі.Що можуть зробити вчителі.




У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:
  • Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
  • Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
  • Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
  • Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
  • Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
  • Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Психологія булінгу. Як розпізнати жертву цькувань


Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
  • 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
  • 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.
У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

ЯК ПІДТРИМАТИ СВОЮ ДИТИНУ у підготовці до ЗНО ( психологічні поради батькам)

Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. До...