пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

Типи професій і професійно важливі психологічні якості




Важливим психологічним моментом, що визначає успіх професійної освіти, є своєрідна "готовність" (емоційна, мотиваційна) до придбання тієї чи іншої професії. Вибір професії, здійснюваний людиною в результаті аналізу внутрішніх ресурсів і шляхом співвіднесення їх з вимогами професії, є основою самоствердження людини в суспільстві, одним з головних рішень у житті. Вибір професії в психологічному плані являє двох-аспектне явище: з одного боку, той, хто вибирає (суб'єкт вибору), з іншого - те, що вибирають (об'єкт вибору). Володіючи безліччю характеристик, і суб'єкт і об'єкт вибору визначають неоднозначність вибору професії.


Вибір професії - це не одномоментний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов та індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.
Необхідно зупинитися на характеристиці самого об'єкта вибору професії - того, що вибирають. Традиційно загальна схема опису професії увазі чотири аспекти:
- Соціально-економічний (коротка історія професії, її роль у системі народного господарства, зведення про підготовку кадрів, перспективах просування, заробітній платі, престижності професії);
- Виробничо-технічний (дані про технологічний процес, об'єкті, знаряддях праці, робочому місці, формах організації праці);
- Санітарно-гігієнічний - інформація про кліматичні умови, характері освітлення та інших санітарних факторах, режимі і ритмі праці, медичні протипоказання;
- Психофізичний (вимоги професії до особливостей психічних процесів і властивостей особистості).

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ



     1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
    2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
    3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
    4.  Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
    5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
    6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
    7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
    8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
   10.  У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
   11.  Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
   12.  Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
   13.  Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
   14.  Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
  

Психолого-педагогічний супровід адаптації 5-ти класників

Надзвичайно плідний психолого-педагогічний консиліум з проблем адаптації учнів 5х класів об'єднав усіх учасників навчально-виховного процесу. Адміністрація гімназії, вихователі-наставники, вчителі предметники, практичний психолог та батьки учнів обговорювали важливі аспекти ефективної співпраці. Фахівцями закладу надано цінні рекомендації для створення освітнього простору, центром якого будуть інтереси дитини, що значною мірою впливатиме на поліпшення засвоєння знань учнями.











середа, 26 вересня 2018 р.

Якщо ваша дитина — жертва булінгу



Чого не варто робити
Радити дитині самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
  • Давати дитині зрозуміти, що вона сама «винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
  • Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками.
  • Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
  • Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.
  •                        
                           
Якщо є щонайменша підозра щодо фізичного насилля, ні в якому разі не зволікайте. Практика свідчить, що фізична агресія не просто повторюється, але й наростає — аж до загрози життю та здоров’ю. У цьому випадку слід одночасно повідомити і шкільну адміністрацію, і поліцію. 
Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
  • Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:
    • Навчайте дітей вирішувати проблеми конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
    • Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.
    • Спитайте в дітей, як пройшов їх день у школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх однокласників і проблеми.
    • Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб допомогти дитині.
    • Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
    • Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.
    • Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так само.
    • Підтримуйте шкільні програми боротьби з булінгом. Якщо у школі такої програми немає, організуйте її самі разом з іншими батьками, учителями та волонтерами.
    Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу
    Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона вже до вас не звернеться.
    Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу, зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою булінгу:
    • Дитина стає замкнутою.
    • Утрачає друзів.
    • Гірше вчиться.
    • Утрачає інтерес до занять, які раніше любила.
    • Її одяг порваний або забруднений.
    • Вона приходить додому із синцями.
    • Просить більше кишенькових грошей.
    Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж дитина сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:
    • Порозмовляйте з учителем дитини, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться до директора.
    • Навчіть дитину неагресивних способів протистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
    • Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
    • Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
    • Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.
    Деяких дітей постійно ображають, а інших узагалі не чіпають. Чому деякі діти притягують кривдників? Діти, яких кривдять дуже часто:
    • Відрізняються від інших (зростом, національністю, іншими параметрами).
    • Здаються фізично або емоційно слабкими.
    • Не впевнені в собі.
    • Шукають схвалення.
    • Не скаржаться на кривдників.
    Якщо кривдником є ваша дитина
    Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми однокласниками.
    Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:
    • Не співчуває іншим.
    • Цінує агресивність.
    • Любить командувати.
    • Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.
    • Часто свариться із братами й сестрами.
    • Імпульсивна.
    Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:
    • Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.
    • Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.
    • Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь зміни вдома, у сім'ї.
    • Навчіть дитину співчувати іншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
    • Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.
    • Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім'ї.

Булінг у школі.Що можуть зробити вчителі.




У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:
  • Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
  • Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
  • Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
  • Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
  • Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
  • Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Психологія булінгу. Як розпізнати жертву цькувань


Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
  • систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
  • задирство;
  • фізичні і психічні приниження;
  • різного виду знущання;
  • бойкот та ігнорування;
  • псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
  • 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
  • 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
  • переслідувач (булі);
  • жертва;
  • спостерігач.
У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

Через колір п'ятикласники вчаться виражати емоційний стан. Щодня зранку діти фіксують на папері власні відчуття у таблиці "Наш настрій"!



Спавжня сонячна психологічна вправа "Мій портрет у промінчиках сонця" для учнів 5-ти класників! Заряд впевненності та віри у власні сили, джерело позитивних вражень про самого себе! Діти презентували свої символічні портрети та вчились позитивно мислити про внутрішній ресурс.








четвер, 6 вересня 2018 р.

Як допомогти дитині краще вчитися?


§  У 5-у класі розширився обсяг матеріалу з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час підготовки до уроків.
§  Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
§  Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови, природознавства.

§  Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів. Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане.
§  Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
§  Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
§  Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя - прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.
§  Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.
§  Пам'ятайте, клас, де навчається ваша дитина, - об’єднання  трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружнішими, цілеспрямованими будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина.
§  Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
 §  Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: дієвий засіб виховання - особистий приклад.
§  Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
§  Умійте ставити себе на місце дитини.
§  Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - її перший ворог.




Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей


1.     Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»
У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
2.     Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
3.     Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».
Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.
Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
4.     Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».
Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.
5.     Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».
Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
6.     Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»
Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування
«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?
і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8.Співчуття на словах, умовляння
 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

середа, 5 вересня 2018 р.

УВАГА, БАТЬКИ: НЕБЕЗПЕЧНІ ІГРИ В ІНТЕРНЕТІ!


Щоб не допустити потрапляння дітей у небезпечні інтернет групи, кіберполіцейські та психологи рекомендують батькам:
– приділяти більше уваги психологічному стану дитини;
– перевіряти, чи не пошкоджене тіло дитини. Якщо таке є, з’ясовувати обставини, за яких з’явилися пошкодження;
– звертати увагу на коло спілкування дитини;
– перевіряти аккаунти дитини в соцмережах та групи, до яких входить аккаунт. Звернути увагу на приватні чати;
– намагатися змістовно зайняти вільний час дитини;
– контролювати, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;
– встановлювати функцію "батьківський контроль" на всіх гаджетах дитини.

Що саме у поведінці дітей може бути тривожним дзвіночком для батьків:
- раптова зміна поведінки, поява таємниць, враження, що дитина щось приховує;
- коли дитина відмовляється спілкуватися, не йде на контакт;
- якщо істотно зростає час, проведений в інтернеті, коли дитина починає спілкуватися в мережах уночі;
- агресія і різкі емоції загалом притаманні підліткам. Але слід звертати увагу на кількість "надмірних" емоцій. Вони не повинні переважати;
- западання в розчарування, сум, смуток і депресії;
"Коли дитина хоче зробити останній крок, – а суїцид діти сприймають передовсім як спосіб демонстрації, – то, як правило, намагається про це повідомити. Розповідає друзям, у соціальних мережах, говорить з іншими людьми, пише повідомлення, есемески, підбиває підсумки, завершує справи. Роздаровує, наприклад, дорогим людям якісь свої речі. Тому будь-які незвичні дії мають привертати увагу батьків", – зазначає  психолог Оксана Хомин.
Психолог акцентує, що батьки повинні вміти самі розпізнавати небезпеки і вчити цьому своїх дітей.
Чого не варто робити батькам
1. Влаштовувати перевірки й огляди - дитина тільки закриється та навчиться краще приховувати свої дії. Підлітку потрібна своя територія, приватне життя. Онлайн-розмови - це саме інтимне, що може бути у нього, саме тому батьки  просто не має права їх читати. Цим дорослий виявляє свою неповагу і неприйняття підлітка як повноцінно функціонуючої людини.
2. Забороняти спілкування в соціальних мережах. Саме онлайн проходить значна частина життя дитини і вона буде не готова з нею розлучитися. Щоб продовжити спілкування, підліток може потайки заходити в інтернет. Це привчить його  обманювати. Якщо ж дитина дуже слухняна та не буде порушувати заборону - то розуміння того, що віртуальне життя друзів проходить повз нього зробить підлітка нещасним.
3. Лаяти дитину та кричати на неї. Краще викласти переживання спокійно, говоріть про почуття та емоції, що відчувають батьки. Це задовольнить потребу підлітка в "глибокому" розумінні спілкування, дозволить налаштувати контакт, розібратися в ситуації та зрозуміти позицію дорослого. Крім того, якщо ви описуєте свій емоційний стан, ви вчите дитину регулювати свої емоції.
4. Тиснути на підлітка. Не варто вимагати від дитини, що вона повинна відповідати всім очікуванням батьків. Важливо пояснити, що навіть якщо підліток не буде відповідати  всім критеріям успішної людини, батьки все одно люблять його та готові підтримати.
5. Порівнювати з іншими. Порівнюючи підлітка з іншими, дорослі відкидають його таким, яким він є. Це порушує самоідентичність підлітка (я не такий, як треба) і розвиває в ньому відчуття самотності, непотрібності і своєї неповноцінності.
6. Лякати невідомістю (фрази типу "тільки спробуй"). Незрозумілі покарання розвивають фантазії на тему "що ж це могло б бути". Такі фрази посилюють страх, який  може стати для дитини нестерпним (і спровокувати небажані дії). Якщо ж після скоєння заборонених дій покарання дитини виявилося занадто незначним або й не було взагалі - то батьки втрачають авторитет.
7. Ігнорувати маніпулятивні фрази дитини на тему його смерті ( "краще б я помер ...", "що б ви сказали на моїх похоронах?" і т.д.). Дуже важливо щоб дорослі говорили про смерть з дитиною: про те, що вона може бути жахлива, що некрасива, що чекає людини після неї (залежно від релігії сім'ї). Така тема бесіди змусить задуматися про смерть і побачити її не тільки своїми очима. Звичайно, не варто з подібними розмовами перестаратися - вони налякають дитину. Але саме таким чином і підкріплюється страх смерті.
Що можна робити батькам
1. Поговорити про подібні групах в інтернеті. Пояснити, що підлітками маніпулюють інші люди, які переслідують свої цілі. Проблеми дитини для кураторів гри не важливі.
2. Створити можливість для підлітка звернутися за допомогою. Важливо, щоб дитина розуміла, що є цілий ряд дорослих, які можуть допомогти їй - батьки, вчитель, шкільний психолог, працівник соціальної служби, телефон довіри або священик (якщо сім'я віруюча) та інше.
3. Не залишати дитину наодинці з її проблемами. Цікавлячись її життям, батьки показують свою любов і турботу. Обговорюючи ситуацію з дитиною, дорослий вчить дивитися на неї з різних сторін, що сприяє її ефективному вирішенню. Батьки вже були у підлітковому віці і мають досвід розв’язання  деяких проблем. Але не варто перетворювати бесіду в монолог "А в наш час ...".
4. Описати свої почуття. Таким чином дорослий покаже, як йому важлива дитина та її внутрішній світ. Обмін емоціями дозволить встановити контакт та зорієнтуватися підлітку убудь-якій  ситуації.
5. Знати цінності дитини. Для цього цілком достатньо просто поговорити про них. Можна розпитати дитину про те, що її хвилює, ким хоче стати, чого досягти і що б вона хотіла б отримати у результаті рішення своїх проблем. Вводити нові цінності слід дуже акуратно, без натиску,  обережно переконуючи підлітка в їх необхідності.
6. Вміти попросити вибачення, якщо неправі. Цим дорослий покаже, що поважає почуття дитини, а також дає і їй право на помилку. Адже ідеальних людей немає.
Звичайно, інтереси підлітків змінюються досить швидко і увага до подібних онлайн-ігор незабаром спаде, але важливо пам'ятати, що участь батьків у житті своїх дітей може захистити їх від чималої кількості небезпек.





Типи професій і професійно важливі психологічні якості

Важливим психологічним моментом, що визначає успіх професійної освіти, є своєрідна "готовність" (емоційна, мотиваційна) до ...