Медіація, як спосіб вирішення конфліктів у школі.

Будь-яка група людей (родина, організація, класний колектив) постійно перебуває у стані динамічного розвитку, реагує на сприятливі умови та уникає небезпечних ситуацій. Зовнішнє середовище, в якому організація, група чи родина функціонує, є не стабільною комбінацією факторів впливу на її діяльність, а хаотичним нагромадженням складових, що постійно перебувають у русі, змінюють свої значення і мають, як правило, різновекторну спрямованість. Сукупність ресурсів, які дана група людей використовує у своїй діяльності, теж постійно трансформується, видозмінюється, морально старіє, набуває нових форм та інших кількісних чи якісних параметрів. Тож це призводить до конфліктів інтересів певних груп осіб, чи міжособистісних.

Поняття конфлікту можна визначити як відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами. Кожна сторона робить все можливе, щоб була прийнята її точка зору і заважає іншій стороні робити те саме. Саме слово “конфлікт” означає зіткнення. І справді, конфлікт – це завжди зупинення та розрив нормальних, сталих відносин.

Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке виникає в процесі соціальної взаємодії, що заключається в протидії суб’єктів конфлікту та зазвичай супроводжується негативними емоціями.

Коли конфлікт в організації некерований, це може призвести до конфронтації. Подібна ситуація сприяє деградації колективу. Тому дітей ще з учнівського віку потрібно привчати до вирішення конфліктів в конструктивному руслі. Одним з методів, що дозволяє саме вирішувати конфліктні ситуації, знаходити спільну мову та не допускати агресивної поведінки з боку учасників конфлікту є медіація.

Медіація (посередництво) — це процес, під час якого зустрічаються дві або більше сторони за присутності третьої нейтральної (медіатора), яка сприяє досягненню взаємної згоди у вирішенні суперечки. За медіації конфліктні сторони самі знаходять рішення.

Медіація дає змогу під різним кутом розглянути предмет спору, використати конфлікт як "інструмент навчання" і основу для покращення взаємовідносин між сторонами.

Програма посередництва є ефективним способом вирішення суперечок в шкільному середовищі. Її успіх був високо оцінений учителями. Відомі ситуації, коли учні використовували методи посередництва й за межами класу. За допомогою таких навичок учні вирішують конфлікти вдома зі своїми братами та сестрами і з ровесниками на вулиці.

Процес вирішення проблеми і самих занять корисні як для посередників, так і для учасників суперечки. Учні, виконуючи роль посередників, навчаються навичкам політичної діяльності, які вони можуть використовувати і за межами школи. Посередники учаться уважно слухати, підсумовувати й обмірковувати отриману інформацію. Надалі вони опановують навички вирішення проблем, управління та організації важливих обговорень між сторонами суперечки. Оскільки посередники намагаються вирішити конфлікт і запобігти його повторенню, учні також вчаться планувати майбутнє. Вони дізнаються про права й обов'язки, про наслідки та вибір.

Учасники суперечки також отримують багато чого з таких уроків. Насамперед, можливо, вперше у своєму житті вони вчаться мирним шляхом вирішувати конфлікти. Дізнаються, що рішення може бути знайдено, не вдаючись до насильства. Вони також вчаться співчуттю іншим. Успіх програми посередництва пов'язаний зі зміною підходу до конфлікту та як наслідок поліпшення дисципліни в школі.

Програма «Шкільна медіація» дозволяє побудувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у школі, створити безпечне та здорове середовище у шкільних колективах.

Безумовно, це складний і тривалий процес, шкільна медіація – це лише один із його елементів, проте результатом його може стати абсолютно інший клімат людських стосунків в школі, який сприятиме згуртованості, взаєморозумінню і співпраці.

Медіація в школі є більш ефективним способом розв’язання конфліктів, тому що:

• Медіація надає дитині можливість висловитись і бути почутою. Це дуже подобається дітям. Для них часто важливішим є навіть не прийняте рішення, а можливість пояснити свою точку зору.

• Процес медіації вчить дітей висловлювати свої почуття, слухати і поважати інших, запитувати, уточнювати, усвідомлювати свої вчинки і почуття - це сприяє особистісному розвитку дітей.

• Медіація дозволяє працювати із самим конфліктом, не занурюючись у глибинні психологічні проблеми; тобто процес вирішення не ускладнюється. 

• Вирішення конфліктів за допомогою процедури медіації займає значно менше часу, ніж індивідуальні бесіди з учасниками конфлікту, вчителями, батьками, адміністрацією.

• Медіація забезпечує більш тривалі результати, ніж індивідуальна консультація, чи інші методи розв’язання конфліктів.

Отже, шкільна медіація як спосіб вирішення конфліктів є ефективним та має ряд переваг.

Громадська організація "Флора" - http://childflora.com.ua

Як людині не стати товаром?

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину ”торгівля людьми”. Однак поняття ”торгівля людьми” є більш широким: об'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку.

Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає ”Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми”, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як: Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Які консультації можна отримати на Національній „гарячій лінії” з питань запобігання торгівлі людьми?

• Консультації щодо процедури легального працевлаштування за кордоном та наслідків нелегального працевлаштування
• Консультації з питань навчання за кордоном
• Консультації щодо укладення шлюбу або розлучення з іноземцем/кою
• Консультації щодо небезпеки потрапляння в ситуацію торгівлі людьми
• Інформаційні консультації щодо виїзду з туристичною чи приватною метою До нас також можна звернутися:
• із проханням сприяти у пошуку зниклих за кордоном
• щодо пошуку шляхів повернення на батьківщину осіб, які потерпіли від торгівлі людьми
• щодо організації соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми. Також на „гарячій лінії” можна отримати консультації з питань: - дитячої праці та її найгірших форм, - правил та можливостей працевлаштування неповнолітніх, - проблем дітей трудових мігрантів.

Якщо Ви їдете навчатись за кордон:

Для того, щоб отримати дозвіл на навчання за кордоном (студентська віза), Вам необхідно підготувати ряд документів. Як правило, до посольства обраної Вами країни подаються:
• Свідоцтво про закінчення середньої школи (оригінал і переклад, завірений у нотаріуса та затверджений Міністерством закордонних справ України)
• Документ про здачу іспитів до ВНЗ України
• Довідка про те, що Ви не були засуджені
• Підтвердження того, що обраний навчальний заклад за кордоном зацікавився Вами Без сумніву, знання мови країни перебування є основною умовою для отримання дозволу на навчання. Часто навчальні заклади вимагають посвідчення про здачу іспитів з мови. Майже всі вищі навчальні заклади мають спеціальні мовні курси для іноземців. Запам'ятайте, туристична віза не дає права на отримання статусу студента за кордоном! Більш докладну інформацію про можливість навчатись за кордоном, Ви можете отримати у посольстві обраної Вами країни, а також у культурному центрі/товаристві посольства.

Якщо Ви їдете працювати за кордон:

• Перевірте, чи має фірма ліцензію на такий вид діяльності як „посередництво в працевлаштуванні за кордоном”, видану Міністерством праці та соціальної політики України, та копію дозволу на працевлаштування громадян України, виданого роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, або копію ліцензії на впровадження посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, виданого уповноваженим органом країни працевлаштування посереднику. Зазначені документи повинні бути засвідчені згідно з законодавством країни їх видачі та легалізовані у консульській установі України (можуть бути також засвідчені у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС України, якщо міжнародними документами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше).
• Перевірити достовірність ліцензії можна, звернувшись до регіональної Державної служби зайнятості (якщо ця фірма регіональна) або Управління політики зайнятості та трудової міграції Міністерства праці та соціальної політики.
• Перебуваючи на фірмі Ви маєте право ознайомитися з такими документами як: - копія свідоцтва про державну реєстрацію; - оригінал ліцензії; - інформація про повне найтування посередника (його адреса, номера телефонів, імена й по батькові керівників (власників); - номери телефонів місцевого органу державної служби зайнятості України, представництва Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва; - нормативно-правові акти, яких повинен дотримуватися посередник при наданні посередницьких послуг в працевлаштуванні українських громадян за кордоном; - витяги з Закону „Про захист прав споживачів” в частині надання послуг; - книга відгуків і пропозицій.
• Поцікавтесь, чи є у фірми позитивний досвід працевлаштування українських громадян за кордоном.
• Фірма-посередник має надати проект трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, завірений роботодавцем.
• Згідно законодавства України, фірма яка пропонує посередництво в працевлаштуванні за кордоном, не має права брати передоплату у будь-якій формі за надання послуг до укладання трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем.
• У разі, якщо Ви вирішили скористатися послугами фірми посередника, необхідно обов'язково оформити свої відносини у формі письмового договору на надання посередником послуг у працевлаштуванні за кордоном: - номер, дата, місце укладання договору; - назва та адреса посередника, номер видачі ліцензії на посередництво в працевлаштуванні на роботу за кордон; - дані про клієнта (прізвище, ім'я та по батькові, адреса проживання тощо); - визначення предмету договору: які послуги пропонуються при працевлаштуванні на роботу за кордон; - місце підписання трудового договору (контракту) з роботодавцем; - права, обов'язки і відповідальність сторін; - умови зміни, розриву та анулювання договору; - порядок вирішення спірних питань; - визначення форс-мажорних обставин і дії сторін при їх появі; - перелік додаткових платних послуг; - строк дії договору; - реквізити сторін договору;
• У трудовому договорі (контракті) повинна міститися найбільш повна інформація про умови роботи: тривалість робочого дня, вихідні дні, оплата праці, умови проживання, страхування (в тому числі від нещасного випадку, хвороби, медичне).
• Уникайте використання в контракті фраз типу: „та інші види робіт”, „всі роботи на вимогу роботодавця”. Цей договір складається у двох примірниках: один віддається клієнту, а другий залишається у посередника.
• Підписання трудового договору (контракту) є обов'язковою умовою легального працевлаштування.
• Трудовий договір (контракт) повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською) у 2 примірниках.
• Погоджуйтесь на сприянні у працевлаштуванні лише на умові оформлення спеціальної робочої візи. Пам'ятайте, службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном.
• Необхідно отримати від посередника документи про кошти сплачені йому за надані послуги.
• Пам'ятайте, наявність копії закордонного паспорту чи копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера значно полегшить процедуру відновлення документів у разі необхідності.
• Зателефонуйте до посольства тієї країни, в яку плануєте їхати працювати, та уточніть, чи відкривається на даний момент робочі візи для громадян України за даною спеціальністю; а також які документи треба надати для відкриття робочої візи, і скільки вона коштуватиме.

Що таке система Au Pair?

Згідно з правилами системи, працювати в якості Au Pair (з фр.- „няня”) може особа у віці від 19 до 24 років, що не має сім'ї і дітей. Система передбачає проживання у сім'ї, допомогу по догляду за дітьми і виконання поточних господарських справ (30 годин на тиждень), а також відвідування мовних курсів. Однак, в обов'язки учасника системи не входить турбота про дітей молодше двох років, оскільки в осіб, які влаштовуються в якості Au Pair, як правило, немає достатнього досвіду по догляду за дітьми такого віку. Учасник системи має право на вихідний раз на тиждень.

Права особи, яка їде в якості Au Pair:

• Ви маєте право на власну кімнату;
• Ви маєте право вживати будь-яку їжу, за бажанням;
• Вам повинні надавати кишенькові гроші;
• Ви маєте право на канікули (два або чотири тижні), якщо Ви перебуваєте в країні протягом року;
• Ви маєте можливість поліпшити знання іноземної мови;
• Ви маєте можливість поміняти сім'ю, якщо виникли конфлікти;
• Ви маєте право на страхування здоров'я від нещасних випадків (тільки в Німеччині);
• Ви маєте право на квитки в громадському транспорті (тільки в Німеччині).

Ви плануєте вийти заміж за іноземця:

• Запам'ятайте, фіктивний шлюб – злочин. Це може стати причиною Вашого ув'язнення або депортації (видворення з країни)
• Ви повинні мати якомога більше інформації про свого майбутнього чоловіка: чи має він постійну роботу, чи був він одружений, скільки разів, чи розлучений він офіційно (розлучення та окреме проживання – різні речі)
• Запропонуйте нареченому зустрітися не на „нейтральній” території (це може поставити Вас у залежність), а в Україні – у нас є багато мальовничих куточків та місць для комфортного відпочинку
• Поцікавтесь особливостями шлюбного законодавства країни, в якій Ви плануєте жити, у тому числі – правами спільних дітей, Вашими правами при розлученні. Це можна зробити у посольстві та у юриста
• Порадьтеся з юристом щодо укладання шлюбного контракту. Переконайтесь, що шлюб, зареєстрований в Україні, буде дійсним за кордоном. При необхідності, свідоцтво про шлюб можна легалізувати (затвердити у нотаріуса, Міністерстві юстиції та Міністерстві закордонних справ України)
• Виїжджаючи за кордон по гостьовій візі або по візі нареченої (віза нареченої для поїздки у США громадянкам України видається у Посольстві США в Польщі), пам'ятайте, ці візи не дають права на роботу
• Залишіть копію закордонного паспорта та точну адресу Вашого нареченого батькам. Регулярно телефонуйте додому.

Поради, які будуть корисними перед поїздкою за кордон:

• Нікому не довіряйте Ваш паспорт. Документи, що засвідчують Вашу особу, завжди повинні знаходитись тільки у Вас.
• Якщо Ви збираєтесь працювати чи навчатись за кордоном, Вам необхідно підписати контракт. Контракт повинен бути написаний зрозумілою Вам мовою, а також містити інформацію про умови (оплата, вихідні дні, робота у святкові дні, медичне страхування), місце та час Вашої майбутньої праці чи навчання.
• Залиште вдома детальну інформацію про своє майбутнє перебування за кордоном з адресою та контактними телефонами, а також копію свого паспорта та контракту. Ми б також рекомендували залишити своє фото та адреси Ваших іноземних друзів. • Дізнайтесь номери телефонів українських посольств та консульських представництв за кордоном та візьміть їх з собою. Якщо Ви опинились у скрутній ситуації або Вам хтось загрожує, звертайтесь до представників своєї країни, які допоможуть Вам. Якщо у країні Вашого перебування немає посольства України – телефонуйте у посольство України в сусідній державі.
• У зарубіжних країнах активно працюють неурядові організації та служби, котрі надають допомогу особам, які опинились у скрутному становищі. Звертайтесь до них у разі необхідності.
• Термін перебування на території іноземної держави вказаний у Вашій візі. Порушення візового режиму унеможливить Ваш наступний виїзд за кордон. Дотримуйтесь правил візового режиму!
• Пам'ятайте, що знання хоча б елементарних слів іноземної мови значно полегшить Ваше перебування за кордоном. Куди, в які організації можна звернутися у разі небезпеки: загрозі власному життю, свободі?
• Перш за все зателефонувати до посольства України або консульського представництва. Якщо у країні перебування немає посольства України – телефонувати у посольство України в сусідній державі.
• Також можна звернутися до неурядових організацій та служб, які надають допомогу жінкам, що потрапили в біду. Їх послуги, наприклад, тимчасовий притулок, допомога в поверненні додому, юридична підтримка та соціальний супровід. Ми маємо телефонну базу і можемо запропонувати Вам телефони посольств, консульств та неурядових організацій.

Громадська організація "Ла Страда - Україна" http://la-strada.org.ua

Насилля в сім'ї, що робити?

На Національній «гарячій лінії» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей абоненти можуть отримати:
загальну інформацію щодо існуючої проблеми насильства у суспільстві та шляхів захисту своїх прав;

1. фахову соціально-психологічну, юридичну (в тому числі судовий супровід) та інформаційну підтримку;
2. консультації щодо порушення прав дитини (втягнення дітей до проституції, порнографії, насильство над дітьми) та шляхів їх вирішення;
3. консультації щодо безпечної поведінки дітей в Інтернеті;
4. номери телефонів дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей а також громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства.Правила безпеки у випадку фізичного насильства:

• Обдумайте свої дії на випадок, якщо акт насильства відбудеться знову;
• Не мовчіть! Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів;
• Заздалегідь знайдіть місце, куди зможете піти у разі небезпеки;
• Намагайтеся уникати суперечок у ванній кімнаті, на кухні, де є гострі та ріжучі предмети. Якщо суперечки уникнути не вдається, намагайтеся знаходитися в кімнаті так, щоб у разі необхідності можна було би легко вийти;
• Домовтеся із своїми сусідами, щоб вони викликали міліцію у випадку, коли почують крик з Вашого помешкання;
• Заховайте запасні ключі від квартири (машини) так, щоб можна було б взяти їх і швидко покинути помешкання у разі небезпеки;
• Заховайте в безпечному місці необхідну суму грошей, список з номерами телефонів, паспорт, документи дитини, інші важливі документи, також деякий одяг та необхідні ліки;
• Знищіть або заберіть із собою всі папери з можливою інформацією про Вас, які б допомогли кривднику визначити місце Вашого перебування (записні книжки, конверти з адресами та ін.);
• Вирішіть заздалегідь, які саме цінні речі (ювелірні вироби і т д.) візьмете із собою. У випадку необхідності їх можна буде продати або здати під заставу; • Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: відділ міліції за номером 102 або до дільничного інспектора;
• Зверніться до районного відділу міліції з метою направлення на проходження судово-медичної експертизи у разі існування тілесних ушкоджень. Висновок експерта засвідчить ступень тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді;
• Проконсультуйтесь з юристом, який підкаже з чого розпочинати і як правильно підготувати документи для вирішення ситуації;
• Тримайте під рукою номери телефонів соціальних служб, кризових та реабілітаційних центрів, неурядових організацій, що надають допомогу особам потерпілим від насильства в сім’ї;
• Поділіться інформацією про те, куди необхідно звернутися, якщо подібна ситуація станеться із знайомою мені людиною;
• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Правила безпеки у випадку психологічного насильства:
• Не відповідати агресією на агресію;
• Не кричати, злитися та плакати;
• Не залишатися наодинці та заручитися підтримкою найближчих людей;
• Ввічливо відмовлятися від того, що Вам не підходить, і рішуче – від того, що може бути небезпечним;
• Необхідно усвідомити власну позицію в сім’ї, таким чином змінивши ставлення кривдника до себе;
• Намагатися говорити з кривдником максимально спокійно, зрозуміло, чітко передаючи свої почуття і переживання.
• Ваші жести та міміка не повинні викликати агресії з боку кривдника;
• Намагайтесь пояснити, що від конфліктів в сім’ї страждає дитина;
• Будьте сильною та впевненою в собі особистістю!
• Зверніться за допомогою до фахівців, які практикують сімейну психотерапію і намагайтеся зробити це разом із кривдником;
• Вчиться любити та поважати себе!
• Навіть найменші зміни на краще не залишайте без уваги і обов’язково схвально відзначайте;
• Ви мусите перебороти страх і зробити перший крок!
• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Є деякі речі, які можуть поранити потерпілого від сексуального насильства. Багато хто не знає, що вони мають сказати або ж зробити в цьому випадку. Сподіваємося, цей список допоможе Вам і вбереже Вашого співрозмовника від неприємних йому моментів. Будьте обережні:
• Не запитуйте, чи сподобалося це! Нікому не подобається бути жертвою сексуального насильства.
• Не говоріть про те, як постраждала/постраждалий могли уникнути того, що сталося. Повірте, якщо б вона/він могла уникнути сексуального насильства, то неодмінно зробили б це.
• Не говоріть, "Забудь і живи спокійно". Жертви насильства намагаються зробити це з усіх сил. Краще підтримайте їх, і допоможіть їм знову навчитися цінувати і поважати себе.
• Не радьте викинути те, що трапилося з голови. Це не так просто. Розмовляючи з людиною, яка пережила насильство:
• Задавайте прямі запитання у м'якій формі;
• Слухайте, не виносячи суджень;
• Поясніть, що насильство є злочином і винні мають бути за це покарані;
• Надайте людині інформацію про місцеві служби допомоги;
• Скажіть, що Ви її/його підтримуєте, і що він/вона не винен у тому що трапилося! Багато потерпілих від економічного та інших видів насильства мовчать про це. Який існує найдієвіший спосіб спонукати їх до захисту своїх прав? Так, справді, багато потерпілих від насильства будь-якого, чи то економічного, чи то фізичного, психологічного чи сексуального дійсно мовчать. По-перше, багато хто навіть не здогадується, що по відношенню до нього коїться саме насильство. На жаль, вони сприймають насильницькі дії за звичайні речі, навіть не підозрюючи, що в даному випадку порушуються їх права. Значна більшість знають про своє положення, але твердо впевнені у тому, що «сміття з дому не виноситься», або «А що ж люди скажуть?!», а ще «Б’є – значить любить!». Тому кращою у такому випадку буде мовчанка. Але це не правильно, мовчати не треба.

Громадська організація "Ла Страда - Україна" http://la-strada.org.ua

Безпечна робота дітей в інтернеті

Інтернет містить багато корисних і цікавих відомостей. Проте користування Інтернетом несе в собі й багато небезпек. Щоб їх уникнути, потрібно знати правила безпечної роботи в Інтернеті. Вони допоможуть тобі вільно й безпечно мандрувати Інтернетом та спілкуватися в мережі.

Запитуй у дорослих.

Завжди запитуй батьків або вчителя про те,чого не розумієш в Інтернеті. Вони розкажуть, що безпечно робити,а що ні.

Розповідай дорослим.

Якщо тебе хтось засмутив або образив, обов’язково розкажи про це дорослим.

Порадься з дорослими.

Перш ніж потоваришувати з кимось, запитай у батьків або вчителя, як безпечно спілкуватись у мережі.

Будь обережним з незнайомцями!

Не зустрічайся без батьків зі знайомими по спілкуванню в Інтернеті. Люди можуть бути різними в електронному спілкуванні і під час реальної зустрічі.

Не розповідай про себе!

Ніколи не розповідай незнайомим людям, де ти живеш, де навчаєшся, не повідомляй свій номер телефону. Про це можуть знати тільки твої друзі та родина!

Не надсилай свої фотографії.

Не надсилай незнайомим людям свої фотографії та знімки своєї сім’ї і друзів. Вони можуть використати їх так, що це зашкодить тобі або твоїм близьким.

Не поспішай надсилати SMS.

Якщо хочеш зберегти на власному комп’ютері картинку або мелодію, але тебе просять надіслати SMS, — не поспішай! Попроси батьків перевірити цей номер, щоб упевнитись у його безпечності.

Не повідомляй персональні дані.

Ніколи не наводь у листах приватні дані про себе та свою родину, якщо особисто не знайомий з адресатом.

Не зустрічайся зі знайомими тільки по електронному спілкуванню.

Ніколи не погоджуйся на особисту зустріч з особами, знайомими тільки по електронному листуванню — вони можуть виявитися не тими, за кого себе видавали.

Не довіряй всьому написаному в листах.

Ніколи не відкривай вкладені файли, отримані у листах від незнайомих осіб, — у них можуть бути шкідливі програми. Подумай, звідки ці люди дізнались твою електронну адресу.

Не відкривай невідомі файли.

Стався критично до змісту отриманих електронних листів: не все, що в них наведено, може бути правдою.

Не відповідай на листи незнайомців.

Добре подумай, чи варто відповідати на лист, що надійшов від незнайомої особи: відповідаючи на ці листи, ти підтверджуєш існування адреси, що дасть змогу надалі листи зі спамом.

Не повідомляй пароль.

Не повідомляй пароль від поштової скриньки стороннім особам, щоб особиста переписка не потрапила в чужі руки і щоб ніхто не міг відправити листа від твого імені.

Безпека в інтернеті

Як виявити ознаки інтернет залежності у дитини?
Оцініть, скільки часу дитина проводить у мережі, чи не нехтує він через роботу за комп'ютером своїми домашніми обов'язками, виконанням уроків, сном, повноцінним харчуванням, прогулянками.
Поговоріть з дитиною про те, чим він займається в Інтернеті. Соціальні мережі створюють ілюзію повної зайнятості - чим більше дитина спілкується, тим більше у нього друзів, тим більший обсяг інформації йому потрібно охопити - відповісти на всі повідомлення, простежити за всіма подіями, показати себе. З'ясуйте, чи підтримується інтерес вашої дитини реальними захопленнями, або ж він просто намагається нічого не пропустити і стежить за оновленнями заради самого процесу. Постарайтеся дізнатися, наскільки важливо для дитини спілкування в мережі і не замінює воно реальне спілкування з друзями.

Спостерігайте за зміною настрою і поведінкою вашої дитини після виходу з Інтернету. Можливо прояв таких психічних симптомів як пригніченість, дратівливість, неспокій, небажання спілкуватися. З числа фізичних симптомів можна виділити головні болі, болі в спині, розлади сну, зниження фізичної активності, втрата апетиту та інші.

Якщо ви виявили можливі симптоми інтернет-залежності у своєї дитини, необхідно дотримуватися наступного алгоритму дій:
1. Зпробуйте налагодити контакт з дитиною. Дізнайтеся, що йому цікаво, що його турбує і так далі.

2. Не забороняйте дитині користуватися Інтернетом, але постарайтеся встановити регламент користування (кількість часу, які дитина може проводити онлайн, заборона на мережу до виконання домашніх уроків та інше). Для цього можна використовувати спеціальні програми батьківського контролю, що обмежують час в мережі.

3. Обмежте можливість доступу до Інтернету тільки своїм комп'ютером або комп'ютером, що знаходяться в загальній кімнаті, - це дозволить легше контролювати діяльність дитини в мережі. Слідкуйте за тим, які сайти відвідує дитина.

4. Попросіть дитину протягом тижня детально записувати, на що витрачається час, що проводиться в Інтернеті. Це допоможе наочно побачити і усвідомити проблему, а також позбутися від деяких нав'язливих дій, наприклад від бездумного поновлення сторіночки в очікуванні нових повідомлень.

5. Запропонуйте своїй дитині зайнятися чимось разом, постарайтеся його чимось захопити. Спробуйте перенести кібердеятельность в реальне життя. Наприклад, для багатьох комп'ютерних ігор існують аналогічні настільні ігри, в які можна грати всією сім'єю або з друзями, при цьому спілкуючись один з одним наживо. Важливо, щоб у дитини були не зв'язані з Інтернетом захоплення, яким він міг би присвячувати свій вільний час.

6. Діти з інтернет-залежністю суб'єктивно відчувають неможливість обходитися без мережі. Постарайтеся тактовно поговорити про це з дитиною. Обговоріть з ним ситуацію, коли в силу якихось причин він був змушений обходитися без Інтернету. Важливо, щоб дитина зрозуміла - нічого не станеться, якщо він на деякий час «вийде» з життя інтернет -спільноти.

7. У разі серйозних проблем зверніться за допомогою до фахівця.

Поради батьків, які працюють в компанії Google.
Розташуйте комп'ютер вашої дитини в місці загальної доступності: їдальні або вітальні. Так вам буде простіше стежити за тим, що роблять діти в Інтернеті.

Звертайте увагу на те, які сайти відвідує дитина. Якщо у вас маленькі діти, знайомтеся з Інтернетом разом. Якщо у вас діти постарше, поговоріть з ними про сайти, які вони відвідують , і обговоріть, що припустимо , а що неприпустимо у вашій родині. Список сайтів, які відвідує дитина, можна знайти в історії браузера . Крім того, ви можете скористатися інструментами блокування небажаного контенту, такими як, наприклад, безпечний пошук Google або безпечний режим на YouTube.

Розкажіть дітям про безпеку в Інтернеті. Ви не зможете весь час стежити за тим, що вони роблять в мережі. Їм необхідно навчитися самостійно користуватися Інтернетом безпечним і відповідальним чином.

Використовуйте налаштування конфіденційності та управління доступом до вашу розташування. На YouTube, Blogger, в соціальних мережах і на багатьох інших сайтах користувачі можуть розміщувати власний контент. Зазвичай автору надається можливість обмежити доступ до особистого блогу, фотографій, відео та інформації в профілі. Особливо важливо обмежувати доступ до таких даних, як ім'я, адреса або номер телефону, які дитина розміщує на загальнодоступних сайтах.

Зберігайте паролі в таємниці. Нагадуйте дітям, що паролі не можна нікому повідомляти. Також необхідно, щоб для дітей стало звичкою знімати прапорець «Запам'ятати мене» при вході в свій акаунт з комп'ютерів, встановлених, наприклад, у школі, інтернет-кафе або бібліотеці.

Не довіряйте незнайомцям. Поясніть дітям, що не слід призначати особисті зустрічі з людьми, з якими вони познайомилися в Інтернеті, і повідомляти їм особисту інформацію, тому що незнайомці можуть видавати себе за когось, ким вони насправді не є.

Встановіть захист від вірусів. Використовуйте і регулярно оновлюйте антивірусне програмне забезпечення. Навчіть дітей не завантажувати файли з файлообмінних сайтів, а також не приймати файли і не завантажувати вкладення, що містяться в електронних листах від незнайомих людей.

Навчіть дітей відповідальної поведінки в Інтернеті. Пам'ятайте золоте правило: те, що ви не сказали б людині в обличчя, не варто відправляти йому по SMS, електронною поштою, в чаті або розміщати у коментарях на його сторінці в Мережі.

Оцінюйте інтернет -контент критично. Те, що міститься в Інтернеті, не завжди правда. Діти повинні навчитися відрізняти надійні джерела інформації від ненадійних і перевіряти інформацію, яку вони знаходять в Інтернеті. Також поясніть дітям, що копіювання і вставка змісту з чужих веб- сайтів можуть бути визнані плагіатом.

Отже, інтернет-залежність є актуальною проблемою, дослідження якої зумовлене запитами суспільства, що пояснюється швидким темпом розвитку комп’ютерних технологій, отриманням вільного доступу все більшої кількості людей до інтернету. Але якщо батьки разом зі своїми дітьми будуть дотримуватись правил «Безпечного Інтернету» можна уникнути багатьох проблем.

І, на останок, не зайвим буде запам’ятати чи занотувати телефон Національної «гарячої лінії» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей від Международного женского правозащитного центру «Ла Страда-Украина» - 0 800 500 33 5 або 386, де ви зможете отримати:

1. Поради та правила поведінки дітей під час користування Інтернетом.
2. Поради батькам щодо безпечної роботи дітей в Інтернеті.
3. Попередження комп’ютерної залежності та можливість отримання психологічної допомоги.
4. Юридичні консультації щодо злочинів проти дітей в Інтернеті.
5. Допомога у випадках чи за умови підозр щодо загрози дітям через Інтернет.

Емоційні реакції дітей на психотравмуючі події

    Дорослі повинні допомогти дітям почуватися в безпеці, коли світ здається дуже небезпечним місцем. Батьки та вчителі повинні розуміти, як правильно реагувати на емоційні реакції і стану дітей, серйозність яких варіюється залежно від особистих обставин. Діти, що пережили особистувтрату або зазнали впливу терористичних актів та воєнних дій, а також діти військових і працівників служб порятунку та громадської безпеки стають особливо уразливими. Чи зможе дитина подолати травму, чи залишиться з нею на все життя, залежить від багатьох обставин. Вчителіта вихователі можуть допомогти дитині відновити почуття безпеки, моделюючи спокійну і контрольовану поведінку. Це має вирішальне значення для того, щоб діти мали можливість обговорити свої проблеми і могли відокремити реальні страхи від уявних. Також важливо обмежити «Порції» травмуючої інформації ЗМІ. Слід зазначити, що дані поради будуть корисними дітям, які не проживають в місцях бойових дій і терористичних актів. Коли ж мова йде про травматичний досвід потерпілих і очевидців, знадобиться серйозна допомога у вигляді психотерапії.

Емоційні реакції

1. Переважаючою реакцією є страх: за родичів і близьких в армії, а також побоювання за власну безпеку. Дитячі фантазії зазвичай перебільшені, хоча і засновані на реальних подіях. Дитина може представляти падіння бомби на

власний будинок, або щось іще гірше.

2. Втрата контролю. Військові дії - те, що діти і більшість дорослих не можуть контролювати. Відчуття втрати контролю породжує ефект, коли діти хапаються за все, що можутьконтролювати: відмовляються йти в школу, слухатися, залишатися без батьків або улюблених іграшок та ін.

3. Гнів. Оскільки діти не можуть направити свою злість на безпосередніх винуватців, тобто на джерело загрози, вони часто направляють її на тих, хто поруч: однокласників, сусідів, відсутніх батьків. Ситуація ускладнюється, якщо серед рідних є добровольці: патріотизм і борг є абстрактними поняттями для дітей молодшого віку, які відчувають тільки конкретну реальність розлуки з рідною людиною.

4. Втрата стабільності і впевненості в собі.

Незвичайні обставини порушують звичний спосіб життя. Це стає джерелом тривоги і постійної невпевненості.

5. Збентеження. Діти відчувають збентеження, не розуміючи, на що їм чекати, і коли це все закінчиться. Інший вид реакції - маленькі можуть не розрізняти насильство-як розвага (в кіно, іграх) і реальні події з новин.

Що батьки та вчителі можуть зробити

1. Підібрати правильні слова завжди непросто. Якщо не знаєте, що сказати, скажіть: «Так, це дійсно дуже важко для тебе / для нас!» Це спрацює. Тим самим ви показуєте, що теж не любите те, що відбувається, але визнаєте, що боротьба з терористами / ворогом повинна тривати, щоб нарешті настав мир.

2. Спробуйте розпізнати емоції, що лежать в основі дій дитини, і вербалізувати (проговорити) їх: «Я бачу, тобі дуже страшно», «Це так важко - знати, що твій тато воює проти ворогів заради нашої країни», «Я знаю, буде чудово, коли твій тато / мама повернуться додому». Іноді діти висловлюють страх: що буде, якщо тато / мама не повернеться. Якщо так сталося, спробуйте сказати: «Ми про тебе потурбуємося, ти не залишишся сам. Давай подивимося, що ми будемо робити в такому випадку ... »

3. Коли діти особливо засмучені, не заперечуйте серйозності ситуації. Слова «Не плач, все буде добре» їм не допоможуть. Однак, визнаючи проблему, не забувайте постійно висловлювати віру і надію на те, що все буде добре.

4. Старші за віком діти військових зазвичай цікавляться: «Це мій тато / мама стріляє в людей? »Це питання, яке потребує обговорення з дитиною.

5. Завжди будьте чесними з дітьми. Не бійтеся розділити зними свої страхи і побоювання. Вказуйте, що відповідні дорослі вирішують проблему.

6. Намагайтеся зберегти звичний уклад життя, щоб дати дітям відчуття стабільності.

7. Виділіть годину або півгодини в день, які ви стабільно приділяєте тільки дитині, грі і спілкуванню з ними, для позитивних емоцій. Відкладіть телефон і всі справи на потім.

8. Залучайте дітей до планування того, як впоратися з ситуацією у вашій родині. Це їм необхідно, допомагає долати стрес, а крім того, вони дійсно продукують багато хороших ідей.

9. Діти військових можуть зажадати додаткової уваги, більше часу і більше спілкування.

10. Всі діти можуть проявляти при таких обставинах ознаки стресу. Пам'ятайте, що деякі незрілі, агресивні реакції є реакцією на стрес.

11. Діти можуть мати проблеми зі сном. Намагайтеся дотримуватися звичних вечірніх ритуалів і будьте поблажливі до таких речей як спати зі світлом, з улюбленою іграшкою, разом з братом / сестрою. Це тимчасово і зазвичай не викликає звикання.

12. Діти можуть почати часто грати у війну або відтворювати агресію у своїй творчості. Часто це засмучує дорослих. Втім, це нормальна реакція для дітей, тим самим повідомляють про свою поінформованість про події навколо них. Якщо гра не є по-справжньому агресивною, не варто бути занадто несхвальним.

Поговоріть з дітьми про їхню творчість, вербалізуйте емоції, які ви побачили. Питайте, як діти почуваються, відповідно діліться своїми емоціями. Дітям важливо не відчувати себе самотніми у своїх переживаннях.

Іноді допомагають ігри у лікаря, пожежного - того, хто рятує життя. Якщо дитина захоплюється  насильницькими образами більше, ніж кілька днів, варто звернутися до фахівця.

13. У окремих випадках у дітей в умовах зростання стресу і нестабільного психічного стану можуть посилюватися суїцидальні настрої. При перших же ознаках звертайтеся до фахівців.

14. Не дозволяйте дітям перевантажувати себе цими проблемами. Якщо вони щовечора рвуться дивитися теленовини, знайдіть їм інше, нове для них заняття.

15. Не перевантажуйте дітей фінансовими проблемами. Говорити, про те, що необхідно економити, варто і доречно. Але не більше. Фінанси -сфера, де діти відчувають себе безпорадними, оскільки ще не відповідають занеї.

16. Знайдіть час для того, щоб проаналізувати власну поведінку і впоратися з власними проявами стресу. Це допоможе не тільки вам, але і вашим дітям / учням.

17. Вчителі повинні повідомляти батькам, якщо помітили ознаки стресової поведінки дитини. Вони повинні надати корисну інформацію та поради по темі.

Небезпеки інформаційного простору для людини

Розглядаючи вплив інформаційного простору на особу, слід враховувати, що дія поширюється на суспільство та державу і через них опосередковано на кожного індивідуума. Цей вплив може мати конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер.

Одне із головних завдань сучасної держави та школи - гарантування інформаційної безпеки особи, яка характеризується захищеністю її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів; маніпулювання, дезінформування, образ, спонукування до самогубства тощо.

Інформаційно-психологічна безпека особи (у вузькому розумінні) - це стан захищеності психіки людини від негативного впливу, який здійснюється шляхом упровадження деструктивної інформації у свідомість і (або) у підсвідомість людини, що призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності.

Інформаційно-психологічна безпека особи (в широкому розумінні)- це:

* по-перше, належний рівень теоретичної та практичної підготовки особистості, за якого досягається захищеність і реалізація ЇЇ життєво важливих інтересів та гармонійний розвиток незалежно від наявності інформаційних загроз;
* по-друге, здатність держави створити умови для гармонійного розвитку й задоволення потреб особистості в інформації незалежно від наявності інформаційних загроз;
* по-третє, гарантування, розвиток і використання інформаційного середовища в інтересах особистості;
* по-четверте, захищеність від різного роду інформаційних небезпек.

Об'єктом інформаційно-психологічного захисту особи є стан її духовного, душевного та фізичного комфорту. Об'єктом захисту є також умови та фактори, які забезпечують розвиток усіх сфер життєдіяльності особистості й суспільства, зокрема культури, науки, мистецтва, релігійних і міжнаціональних відносин. До об'єктів належать також: мовне середовище, соціальні, ідеологічні, політичні орієнтири, суспільні та соціальні зв'язки, психофізичні фактори, що проявляються у вигляді фізичних, хімічних та інших впливів природного, антропогенного і техногенного походження, генофонд народів, які населяють державу, тощо.

Інформаційно-психологічна безпека особи та суспільства є складовою частиною інформаційної безпеки держави і займає особливе місце в державній політиці під час її забезпечення. Ця особливість визначається специфікою загроз і їхніх джерел, особливим характером принципів і завдань державної політики у цій сфері.

Інформаційно-психологічна безпека суспільства та держави - стан захищеності (інтелектуальної, соціально-політичної, морально-етичної), за якого досягається їх нормальне функціонування та гармонійний розвиток незалежно від наявності внутрішніх та зовнішніх інформаційно-психологічних впливів.

Найбільш важливими об'єктами інформаційно-психологічного захисту в сучасних умовах є індивідуальна і масова свідомість. Для особистості головними системотворними рисами є цілісність (тенденція до стійкості) та розвиток (тенденція до зміни). Внаслідок руйнування або перекручування цих рис особистість перестає існувати як соціальний суб'єкт. Це означає, що будь-який інформаційно-психологічний вплив на особистість має оцінюватися з позиції збереження чи руйнування її як цілого.

Масова (суспільна) свідомість формується насамперед у процесі історичного розвитку нації, народності, великої соціальної групи і потім уже внаслідок інформаційно-психологічного впливу. Проте інформаційно-психологічний вплив може істотно змінювати масову свідомість і поводження великих соціальних груп.

Велика соціальна група - кількісно не обмежена соціальна спільнота, яка має стійкі цінності, норми поведінки і соціально-регулятивні механізми (партії, етнічні групи, виробничо-галузеві та громадські організації). Соціально-психологічними регуляторами життєдіяльності великих груп є: групова свідомість, менталітет, звичаї, традиції тощо. Велика група характеризується визначеним психічним складом, має групову психологію.

У кожній великій групі формується групова свідомість (етнічна, національна, релігійна), що є системою спільних ідеалів, ціннісних орієнтацій, емоційних переваг. Групова свідомість буває класовою, національною, релігійною тощо. Окремі стереотипні елементи свідомості переходять у сферу групової підсвідомості ("класове чуття", національна ворожість). Ці групові фактори істотно впливають на формування відповідного типу особистості - типових представників класу, партії, нації і т. ін. Ці особи стають носіями групових засад та стереотипів, зразків поведінки, які враховуються і використовуються у здійсненні інформаційно-психологічного впливу.

Унікальною особливістю інформаційної загрози є те, що вона виступає як самостійна загроза і водночас є реалізаційною основою для інших видів загроз на інформаційному рівні, а часто і їх першопричиною. Інформаційна загроза формується в інформаційному просторі. Більшість учених розглядають інформаційний простір як місце формування, поширення та споживання інформації за допомогою різних технічних пристроїв. Звичайно, технічні пристрої є основними засобами поширення інформації, але вона поширюється і під час безпосереднього спілкування людей між собою.

Для усвідомлення сутності та змісту завдань інформаційно-психологічного захисту особи і суспільства від деструктивного впливу в умовах сучасного інформаційно-психологічного протиборства необхідно зрозуміти механізми інформаційно-психологічного впливу на поведінку індивіда (особистості), а також на прийняття рішень на будь-якому рівні суспільних і державних структур, у будь-якій сфері їх діяльності. Для цього необхідно ввести поняття механізму вербального інформаційного впливу, розуміючи при цьому, що в його основі лежить закономірність усвідомленого сприйняття інформації, саме її змісту. Цей механізм за своєю суттю є загальним і реалізує загальні закономірності інформаційних процесів у соціальному середовищі.

Під впливом змісту інформаційних потоків, які людина сприймає, акцентів на окремих його фрагментах, інших факторів у неї формується спосіб мислення, її світогляд, система цінностей та інтересів, які з часом збагачуючись і розвиваючись в той чи інший бік, виступають під час аналізу поточної інформації уже у вигляді своєрідного морально-семантичного фільтра. Власне, від орієнтації й усталеності цього фільтра суттєво залежать вчинки, поведінка людини в тій чи іншій ситуації. На змістовні та якісні характеристики фільтра впливають історичні, національно-етнічні чинники, система освіти, релігійні та філософські течії, ідеологічна пропаганда, інші складові інформаційного середовища. Природно, що значну роль при цьому відіграють засоби масової інформації (періодичні видання, радіомовлення та телебачення, Інтернет).

Наступним важливим моментом у процесі вербального впливу є поведінка особи в конкретній ситуації, визначення позиції, прийняття нею адекватного рішення тощо. В цьому випадку за наявності "якісного" фільтра також велике значення має якість інформування, яке передбачає своєчасність, повноту, всебічність і достовірність наявної інформації. Забезпечення цих факторів є запорукою адекватної поведінки людини. Разом з цим, якщо не виконується хоча б одна із вимог до інформації, адекватність оцінки ситуації людиною гарантувати не доводиться. До того ж, якщо інформація містить грамотно продуману та організовану дезінформацію, яка є правдоподібною, людина навіть за наявності "якісного" фільтра може приймати рішення, адекватні змісту наявної інформації, але не адекватні реальній ситуації. За допомогою навмисно спотвореної, вибірково неповної інформації і цілеспрямованої дезінформації можна впливати не лише на рішення, що приймаються людиною, та на її поведінку, але й на елементи фільтра (систему цінностей, духовні й матеріальні інтереси і потреби, релігійні та філософські погляди тощо), корегуючи їх в бажаному напрямку, тобто на формування її як особистості (аналітика, вченого, керівника, політика тощо).

В цьому полягає сутність механізму управління знаннями соціальних об'єктів (зокрема людини) з метою впливу на прийняття ними рішень, на їх поведінку.

Механізми невербального інформаційного впливу на людину ґрунтуються на використанні закономірностей сприйняття людиною інформації через підсвідомість. Відомо, що підсвідомість (а опосередковано і свідомість) може програмуватися зовнішнім, неконтрольованим людиною інформаційним впливом. Наприклад, чим тонша психічна організація людини, тим більше вона емоційно уразлива.

На сьогодні не існує достатніх гарантій захисту особи від загроз, пов'язаних з порушенням інформаційної та інформаційно-психологічної безпеки особистості - неусвідомлюваним інформаційно-психологічним впливом, а саме: штучного щеплення їй синдрому залежності; розроблення, створення та застосування спеціальних засобів; маніпуляції суспільною свідомістю з використанням спеціальних засобів впливу; деструктивний вплив на психіку людини природних комплексів, антропогенних зон, генераторів фізичних полів та випромінювань.

Сьогодні, на жаль, немає єдиної системи знань, яка дозволяла б розкривати можливості біоенергетики без шкоди здоров'ю людини. Можливості настільки великі, що входження в цю галузь має бути обережним, поступовим і починатися з розвитку етики людини. Однак існує численна кількість публікацій, що свідчить про спроби використання механізмів інформаційно-енергетичного впливу на людину з метою програмування її дій, поведінки. Виникла висока соціальна небезпека безконтрольного застосування технологій, засобів і методів психофізичного впливу на великі соціальні групи людей через свідомість і підсвідомість (психосферу) людини з метою формування необхідних подій та маніпулювання громадською думкою.

Поряд з традиційними методами управління суспільством, колективами й окремими особами (адміністративно-організаційними, економічними, соціально-психологічними і правовими) все ширшого значення набуває метод централізованого впливу на широкі верстви населення - метод інформаційного управління. Одним із основних постулатів теорії управління є положення, згідно з яким еволюції у масовій свідомості досягнути набагато простіше, ніж здійснити революційні зміни.

У сучасних умовах спостерігається активна розробка та впровадження новітніх форм, способів і технологій інформаційно-психологічного впливу на індивідуальну, групову та масову свідомість. До таких джерел, каналів і технологій впливу на свідомість, психологію та поведінку людини можна було б віднести: ЗМІ та спеціальні засоби інформаційно-пропагандистської спрямованості; глобальні комп'ютерні мережі та програмні засоби швидкого поширення в мережах інформаційних і пропагандистських матеріалів; засоби та технології, що нелегально модифікують інформаційне середовище, на підставі якого людина приймає рішення; засоби створення віртуальної реальності; чутки, міфи і легенди; засоби підпорогового семантичного впливу; засоби генерування акустичних та електромагнітних полів.

Джерелами загроз інформаційного простору є суперечності певних інтересів, систем цінностей, цілей між особистістю та суспільством, державою або наявністю в однієї зі сторін стосовно іншої домагань, претензій або інших спонукувань до конфлікту. Найбільш небезпечним джерелом загроз цим інтересам вважається суттєве розширення можливостей маніпулювання свідомістю людини через створення навколо неї індивідуального віртуального інформаційного простору, а також можливість використання технологій впливу на її психічну діяльність.

Новітні інформаційні технології, сучасні інформаційні й психологічні форми та способи впливу на особу і суспільство все частіше застосовуються не тільки в період підготовки та під час бойових дій (операцій), а й стають невід'ємною частиною повсякденного життя. С. Г. Кара-Мурза у книзі "Маніпуляція свідомістю" зазначає, що застосування сучасних технологій та засобів маніпулювання громадською думкою відбувається сьогодні повсякденно у роботі ЗМІ, у рекламній сфері, у діяльності різноманітних екстрасенсів, магів, чаклунів тощо. Особливо воно активізується в переломні моменти розвитку держави, якими, наприклад, є передвиборчі кампанії.

Культ жорстокості, насильства, порнографії, що нині пропагується в засобах масової інформації, особливо на телебаченні і в комп'ютерних мережах, призводить до неусвідомленого бажання значної частини населення, особливо підлітків і молоді пострадянських країн, наслідувати його, сприяє закріпленню подібних стереотипів поводження в їх власних звичках і способі життя, знижує рівень граничних обмежень і правових заборон, сприяє появі негативних норм поведінки в суспільстві, що водночас, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок, до правопорушень.

Однією з характерних тенденцій, яка склалася в сучасних умовах не тільки в Україні, а й у світі, є випереджальний розвиток форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість), і психічний стан людини порівняно з організацією протидії негативним, деструктивним психологічним впливам, інформаційно-психологічним захистом особистості й суспільства загалом.

Йдеться про можливі деформації у системі масового інформування й поширення дезінформації, які ведуть до потенційних порушень суспільної стабільності, про завдання шкоди здоров'ю і життю громадян унаслідок пропаганди чи агітації, що збуджують соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу, про діяльність тоталітарних сект, що пропагують насильство й жорстокість. Ці впливи, усвідомлені чи неусвідомлені, як свідчить життєва практика, можуть призводити й призводять до серйозних порушень психічного й фізичного здоров'я, відхилення від норм поведінки, до зростання ризикованих соціальних й особистісних ситуацій.

Під час розгляду інформаційно-психологічного впливу як загрози вочевидь йдеться про негативні наслідки його реалізації, які можуть проявлятись у двох аспектах: 1) система відносин особистості, зокрема стосовно держави; 2) руйнування цілісності самої особистості.

В сучасних умовах посилення інформаційно-психологічного впливу на окрему особу як суб'єкт політичного життя, носія певного світогляду, що має виражені правосвідомість і менталітет, духовні ідеали й ціннісні установки формування довіри до себе, - одне з основних політичних завдань влади. Неадекватна суспільним (з погляду влади) інтересам поведінка громадянина може сприйматися як гостра форма політичного екстремізму, яка загрожує самому існуванню політичної системи, або як форма політичної байдужості, що не менше руйнує основи громадського життя.

Водночас особистість (її психіка та свідомість), піддається різноманітним маніпуляційним впливам, що є інформаційними за своєю природою, і їх результати можуть прямо загрожувати фізичному чи психічному здоров'ю людини. Саме такі впливи часто протягом багатьох років формують морально-психологічну атмосферу в окремих прошарках суспільства, підживлюють кримінальне середовище і сприяють зростанню психічних захворювань у суспільстві. Проповідництво деструктивних релігійних вчень, поширення містичних й езотеричних знань і практик, магії, шаманства тощо можуть бути прикладом таких впливів, що призводять до соціальної особистісної дезадаптації, а в ряді випадків - до руйнування психіки людини.

Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів

1. Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику. Час допомагає забути те, що нас дратує.

2. В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин «не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі.

3. Не грайте гру «Хто винен?» Конфлікт, як правило є результатом цілої серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне, потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.

4. Не піддавайтеся настрою іншої людини.

5. Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.

6. Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.

7. Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.

8. Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції – страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. « Невже я б почував себе так погано, якби не бук правий?» Тібетський вчитель Цокньі Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо «реальні, але неправдиві»

9. Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту? Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання. Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність «тут і тепер» = внутрішній ріст.

10. Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.

11. Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.

12. Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд радить « Не вартує бути вірним своїм стражданням». Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.

13. Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що «за 90 секунд емоція піднімається і спадає, як хвиля біля берега» Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції

14. Відповідайте кривднику добром.

15. Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які з’являться завдяки їй.